ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ

ТЕНДЕНЦІЇ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ КОРПОРАТИВНОГО НАВЧАННЯ

Ольга Баніт — 2025-12-31

У статті проаналізовано тенденції професійного розвитку науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти в умовах корпоративного навчання. Виокремлено такі провідні тенденції: цифрова трансформація й технологічна інтеграція, що передбачає оволодіння цифровими інструментами, переосмислення дидактичних моделей, форм взаємодії, оцінювання навчальних результатів, а також інтеграцію технологій штучного інтелекту для персоналізації навчальних траєкторій; міжнародна й міждисциплінарна взаємодія, що передбачає розвиток внутрішньо- й зовнішньокорпоративних механізмів професійного зростання, включно з участю у міжнародних академічних спільнотах, у міжнародних проєктах, програмах мобільності, педагогічних хабах, воркшопах і програмах наставництва; неперервне фахове вдосконалення в контексті нових освітніх стандартів, які підкреслюють значущість розвитку комунікативних, лідерських, емоційних, міжкультурних і рефлексивних компетентностей, що забезпечують ефективну взаємодію, інноваційну педагогічну практику й здатність науково-педагогічних працівників до адаптації в умовах динамічних освітніх змін; персоналізація освітніх траєкторій, що передбачає розроблення індивідуальних планів розвитку, які поєднують внутрішню мотивацію науково-педагогічних працівників із зовнішніми стимулами атестації й кар’єрного зростання; дотримання наукової етики й академічної доброчесності, зокрема, у використанні антиплагіатних та етичних механізмів роботи з цифровим і штучно згенерованим контентом, що розглядається як важлива складова сучасного професіоналізму. З’ясовано, що ці тенденції сприяють формуванню професійної ідентичності науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, розвитку їхнього інноваційного мислення та здатності адаптуватися до змін освітнього середовища.

Ключові слова: корпоративна освіта; професійний розвиток; науково-педагогічні працівники; заклади вищої освіти; тенденції.

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ: ГЛОБАЛЬНИЙ ТРЕНД Й СУСПІЛЬНА ПОТРЕБА

Ольга Вишневська — 2025-12-31

Автором визначено, що освіта дорослих є сучасним глобальним трендом, який обумовлений суспільними потребами, у тому числі необхідністю адаптації населення до змін на ринку праці, соціальними трансформаціями, необхідністю підвищення загального рівня обізнаності, оновлення й отримання відповідних компетентностей. Проаналізовано сучасні тенденції у сфері освіти дорослих, обгрунтовано пріоритетні напрями подальшого розвитку з огляду на підвищення інтересу бізнесу до навчання працівників, їхньої адаптації до технологічних змін й цифровізації економіки. Зазначено, що навчання та освіта дорослих сприяють збагаченню знань, розвивають здібності, враховують потреби та інтереси учасників освітнього процесу, дозволяють повноцінно жити й працювати, сприяють соціальній мобільності. Визначено, що освіта дорослих є мотиваційним чинником, уможливлює реалізацію особистісного потенціалу у різному віці, забезпечує зайнятість, самореалізацію, є суспільно-психологічним інструментом залучення населення до активного життя, простором до розвитку професійних здібностей та активної громадянської позиції. Акцентовано увагу на тому, що все більше компаній, особливо великих, посилюють інтерес до співпраці у сфері освіти дорослих й адаптації працівників до змін через трансформативне навчання дорослих, переосмислення власного досвіду, що сприяє результативній самореалізації особистості на робочому місці. Використання інструментів у сфері освіти дорослих дозволяє забезпечити можливості для підвищення кваліфікацій та перекваліфікації працівників. Обидва аспекти є важливими для адаптації населення та кар’єрного зростання, особливо з огляду на швидкі темпи використання штучного інтелекту та заміщення вакансій. Зазначено, що освіті ініціативи для дорослих сприяють мотивації до навчання протягом усього життя, адаптації населення до суспільних змін та підвищення значимості особистості у суспільстві, що є особливо актуальним для осіб, які змінили своє життя через вік, хвороби, міграцію тощо. Обґрунтовано, що пріоритетні напрями розвитку сфери освіти дорослих передбачають зменшення обмежень до участі у навчанні дорослих та використання гнучких підходів й адаптованих програм, поєднання навчання із соціальною активністю населення, подальшу активізацію співпраці із бізнесом та міжнародне партнерство.

Ключові слова: освіта дорослих; адаптація; компетентності; партнерство; самореалізація.

РОЗВИТОК ЗАГАЛЬНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ФАХІВЦІВ: НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ГЛОБАЛЬНІ ВИКЛИКИ

Олена Столяренко — 2025-12-31

Стаття присвячена дослідженню національних особливостей та глобальних викликів у процесі формування та розвитку цих компетенцій в українському освітньому та професійному просторі. У статті обґрунтовується актуальність дослідження у контексті євроінтеграції України та необхідності адаптації до глобальних стандартів, наголошуючи на впливі національних чинників, таких як історичний контекст, соціокультурні особливості та поточний стан освітньої системи. Недооцінка ролі загальних компетенцій може призвести до неконкурентоспроможності випускників на ринку праці та гальмування суспільного прогресу. Висвітлюється внесок зарубіжних і вітчизняних науковців у вивчення компетентнісного підходу. Відзначається, що, попри значну кількість праць, питання інтеграції загальних компетенцій у вітчизняну систему освіти з урахуванням її національних особливостей і глобальних викликів залишаються недостатньо дослідженими. Авторами статті розкрито сутність та класифікацію загальних компетенцій (когнітивних, соціальних, самоменеджментних, цифрових). Детально проаналізовано національні особливості їхнього розвитку в Україні, що включають вплив історичної спадщини, стан освітньої системи, динаміку ринку праці, соціокультурні чинники та значні корективи, внесені повномасштабною війною, яка, з одного боку, прискорила розвиток адаптивності та стресостійкості, а з іншого – поставила нові виклики щодо психологічної стійкості. Розглядаються ключові глобальні виклики, такі як цифрова трансформація (штучний інтелект, автоматизація), глобалізація та міжкультурна взаємодія, зміни на ринку праці, екологічні та соціальні проблеми, а також зростаюча необхідність навчання впродовж життя (lifelong learning). Визначаються перспективні напрями розвитку загальних компетенцій в Україні, що включають модернізацію освітніх програм, цілеспрямовану підготовку педагогічних кадрів, посилення взаємодії з роботодавцями, розробку ефективних систем оцінювання та зворотного зв'язку, формування культури саморозвитку та акцент на психологічній підтримці й розвитку стійкості. Підкреслюється, що ефективний розвиток загальних компетенцій вимагає комплексної стратегії, яка враховує як національні особливості, так і глобальні виклики. Окреслюються подальші напрями досліджень.

Ключові слова: загальні компетенції; м’які навички; універсальні навички; професійна підготовка; вища освіта; навчання впродовж життя; компетентнісний підхід.

ПЕДАГОГ У ПСИХОСОЦІАЛЬНОМУ ВИМІРІ ПРАЦІ: ПРОФЕСІЙНА САМОЕФЕКТИВНІСТЬ

Ришард Бера — 2025-12-31

У дослідницькій статті проаналізовано взаємозв’язок між психосоціальною ситуацією праці педагогів та їхнім почуттям власної ефективності. Професія педагога належить до «професій допомоги», що потребують високих моральних, емоційних і комунікативних якостей та постійного професійного вдосконалення, але водночас роблять учителів вразливими до стресу, перевантаження й конфліктів. У дослідженні використано концепцію психосоціальних умов праці М. Відершаль-Базиль та Р. Цєсляка (вимоги, контроль, соціальна підтримка, добробут, потреба змін) та Шкалу узагальненої ефективності (GSES). Емпіричні дані зібрано у 2024 р. серед 112 педагогів п’яти середніх шкіл м. Любліна. Результати показали, що майже половина респондентів має низький рівень почуття ефективності, що проявляється у труднощах з прийняттям викликів та униканні проблемних ситуацій. Водночас третина демонструє високий рівень віри у власні можливості, сприймаючи складні завдання як виклик. Найсильніші позитивні кореляції простежуються між ефективністю та загальним добробутом, фізичним і психічним самопочуттям. Важливим чинником є соціальна підтримка від колег та керівництва, що знижує стрес і підвищує впевненість. Значущим предиктором виступає відчуття контролю над робочими процесами – поведінкового та когнітивного. Водночас виявлено негативний зв’язок із потребою змін у шкільному середовищі, що свідчить: учителі з нижчим рівнем ефективності частіше наголошують на необхідності організаційних трансформацій, відчуваючи дефіцит автономії та слабку підтримку. Автори роблять висновок, що психосоціальна ситуація праці є вагомим чинником формування ефективності педагогів. Особливе значення мають добробут, підтримка та можливість контролювати робочі процеси, тоді як високі вимоги й перевантаження сприяють професійному виснаженню. Цінність дослідження полягає в його практико орієнтованості, у сприянні створення сприятливого соціально-психологічного клімату, розвитку системи підтримки та умов для професійного зростання, що підвищить якість освітнього процесу й задоволеність педагогів працею.

Ключові слова: педагог; почуття власної ефективності; психосоціальна ситуація праці; соціальна підтримка; добробут; професійний стрес; контроль у праці; педагогічна діяльність

ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ПРАВООХОРОНЦІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Olena Vasylenko — 2025-12-31

Стаття присвячена актуальному питанню освіти і навчання правоохоронців в сучасних умовах, їх готовності до виконання професійної діяльності, що є основою ефективної системи внутрішньої безпеки держави. В умовах складної боротьби зі злочинністю та зростаючих загроз, а також необхідності постійної взаємодії з громадськістю, роль і підготовка поліції набуває важливого значення. Проведено аналіз сучасних викликів поліцейської служби і потреби суттєвих змін у підготовці поліцейських; розглянуто складові готовності правоохоронців до їх професійної діяльності, проведено дослідження знань і навичок, необхідних для успішної комунікації з громадськістю. Наголошено, що належна підготовка правоохоронців є вирішальним фактором для забезпечення розуміння офіцерами своєї ролі у правовій державі, ефективного вирішення суспільних конфліктів та екстремальних ситуацій, підтримки громадської довіри. Нові, складніші виклики (сучасні стратегії боротьби зі злочинністю та її попередження, новітня техніка та оснащення тощо), впливають на ключові складові готовності правоохоронців до поліцейської служби, а саме: дотримання високих професійних стандартів, відповідальність і неупередженість, етичне і мінімальне застосування сили, захист прав людей. Високоосвічені та якісно підготовлені поліцейські здатні ефективно вирішувати складні ситуації та самостійно приймати рішення, творчо мислити, взаємодіяти з громадськістю, проявляти повагу і гідність, крім володіння традиційними тактично-бойовими навичками, суворої дисципліни тощо. Підготовка і діяльність поліції, що базуються на дотриманні прав людини, правових знаннях і справедливості, методах деескалації конфліктів і розумного використання сили, також мають вирішальне значення. У статті узагальнено основні принципи, ефективні методи навчання і технології підготовки правоохоронців у сучасних умовах, такі як практико- і проблемно-орієнтоване, системне та експериментальне навчання, методи реальних ситуацій і симуляцій, що дозволяють сформувати у правоохоронців навички рішення проблем, критичного мислення, міжособистісної комунікації, стресостійкості.

Ключові слова: підготовка правоохоронців; готовність до професійної діяльності; принципи навчання; сучасні виклики поліцейської служби; методи і технології навчання.

СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ В УМОВАХ ОСВІТНІХ РИЗИКІВ

Любомира Ілійчук — 2025-12-31

У статті представлено результати теоретико-методологічного дослідження системи забезпечення якості професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів в умовах освітніх ризиків. У межах дослідження розкрито сутність поняття «система», здійснено аналіз педагогічних систем професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів у сучасному науковому дискурсі. Спираючись на загальнонаукові та галузеві концепції системного підходу, систему забезпечення якості професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів в умовах освітніх ризиків визначено як структурно впорядковану й взаємопов’язану множину елементів, що взаємодіють між собою і з зовнішнім середовищем, функціонально спрямовану на формування високого рівня професійної компетентності майбутніх педагогів відповідно до вимог стандарту вищої освіти й здатну враховувати потенційні освітні ризики, мінімізуючи їх через цілісну координацію навчально-методичної, організаційно-управлінської і діагностичної діяльності. У структурі цієї педагогічної системи виокремлено чотири взаємопов’язані підсистеми: концептуально-методологічну, теоретико-змістову, процесуально-технологічну та діагностико-результативну, кожна з яких має властиві їй функції, змістові характеристики та механізми реалізації. Зауважено, що ця система є динамічною, адаптивною й цілісною моделлю, здатною до саморегуляції та інтеграції із зовнішнім освітнім середовищем, що забезпечує ефективну реалізацію стандартів вищої освіти та сприяє мінімізації негативного впливу освітніх ризиків на результати навчання. Отримані результати створюють методологічні передумови для подальших наукових розвідок і практичних розробок у сфері вдосконалення професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів та підвищення якості вищої педагогічної освіти.

Ключові слова: якість вищої освіти; професійна підготовка; учитель початкових класів; освітні ризики; система забезпечення якості вищої освіти.

МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ МАЙБУТНІХ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР В УМОВАХ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ

Тетяна Ковальчук — 2025-12-31

У статті обґрунтовано авторську концептуальну модель розвитку творчого потенціалу майбутніх медичних сестер у контексті неперервної освіти, що розглядається як ключова складова сучасної освітньої системи та важливий чинник професійного становлення фахівців. Підкреслено актуальність проблеми формування творчих здібностей медичних працівників у зв’язку з динамічними соціальними змінами, цифровізацією та потребою постійної адаптації до нових умов праці й життя. Проаналізовано науково-педагогічні джерела, законодавчі та нормативні документи, що регламентують безперервний професійний розвиток медичних працівників. Визначено, що неперервна освіта забезпечує не лише оновлення знань і навичок, а й сприяє розвитку критичного мислення, самореалізації, соціальній інтеграції особистості. Теоретично обгрунтована концептуальна модель розвитку творчого потенціалу майбутніх медичних сестер розглядається як відкрита динамічна система, що включає взаємопов’язані блоки: ціле-мотиваційний (формування позитивного ставлення до творчості та професійної діяльності), організаційно- педагогічний (упровадження педагогічних умов, етапів розвитку творчого потенціалу), змістово-когнітивний (оволодіння знаннями та методами креативного мислення), діяльнісно-процесуальний (застосування творчих умінь у практичних завданнях), рефлексивно-оцінний (осмислення власних досягнень і готовність до саморозвитку). Доведено необхідність інтеграції міжнародних стандартів у систему підготовки середнього медичного персоналу. Обгрунтовано, що сформований творчий потенціал майбутніх медичних сестер постає як інтегративна якість, що забезпечує здатність генерувати нові ідеї, знаходити креативні рішення, адаптуватися до професійних викликів. Водночас він відкриває можливості для самореалізації в умовах формальної, неформальної та інформальної освіти на основі готовності до безперервного розвитку.

Ключові слова: творчий потенціал; модель; структурні компоненти; майбутні медичні сестри; неперервна освіта; освіта дорослих.

ПРОФЕСІЙНЕ МИСЛЕННЯ І САМОРОЗВИТОК ЯК СКЛАДОВІ ЄДИНОГО ПРОЦЕСУ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ

Валентина Фрицюк — 2025-12-31

У статті розкрито сутність і взаємозв’язок професійного мислення та професійного саморозвитку як ключових компонентів процесу особистісно-професійного становлення майбутнього вчителя. Наголошено, що професійне мислення формується на основі глибоких когнітивних процесів, критичного аналізу, рефлексії, здатності до прийняття зважених рішень, прогнозування результатів педагогічної діяльності, а також творчого підходу до розв’язання професійних завдань. Зазначено, що ефективність мислення майбутнього педагога безпосередньо залежить від рівня його внутрішньої готовності до самовдосконалення. Професійний саморозвиток розглядається як цілеспрямований, рефлексивний і динамічний процес, що включає самооцінку, самопізнання, оновлення знань, розвиток професійно важливих якостей, самокорекцію та конструктивну взаємодію із середовищем. У статті наголошено, що взаємозв’язок професійного мислення і саморозвитку є основою формування цілісної професійної особистості, здатної до адаптації, інноваційного мислення та успішної педагогічної реалізації. Визначено змістові компоненти, критерії та умови ефективного розвитку професійного мислення і саморозвитку майбутніх учителів, серед яких – інтегративна підготовка, педагогічна практика, тьюторський супровід, розвинене рефлексивне середовище та індивідуальні освітні траєкторії. Стаття може бути корисною для науковців, викладачів педагогічних ЗВО, тьюторів та студентів педагогічних спеціальностей.

Ключові слова: професійне мислення; професійний саморозвиток; майбутній учитель; особистісно-професійне становлення; рефлексія; педагогічна компетентність; самоосвіта; тьюторство; освітня траєкторія.

ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У ПІДГОТОВЦІ ЗДОБУВАЧІВ ХУДОЖНЬО-МИСТЕЦЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Валентина Греськова — 2025-12-31

У статті здійснено аналіз особливостей впровадження технологій дистанційного навчання у процес професійної підготовки здобувачів художньо-мистецьких спеціальностей у закладах вищої освіти. Обґрунтовано актуальність дослідження, що зумовлена трансформацією освітнього середовища під впливом цифровізації, необхідністю забезпечення безперервності освітнього процесу та впровадження інноваційних педагогічних технологій у систему мистецької освіти. Визначено сутність дистанційного навчання як сучасної форми організації освітнього процесу, що ґрунтується на використанні інформаційно-комунікаційних технологій, цифрових освітніх платформ і спеціалізованих програмних засобів. Проаналізовано дидактичні можливості технологій дистанційного навчання у формуванні професійних компетентностей майбутніх фахівців художньо-мистецького профілю, зокрема розвитку просторового мислення, графічної грамотності, творчих здібностей та цифрової компетентності. Розкрито особливості використання дистанційних технологій у викладанні дисциплін художньо-мистецького спрямування, зокрема застосування цифрових графічних редакторів, мультимедійних ресурсів, інтерактивних платформ і засобів візуальної комунікації, що сприяють підвищенню ефективності освітнього процесу. Встановлено, що впровадження технологій дистанційного навчання забезпечує гнучкість організації навчання, доступність освітніх ресурсів, можливість індивідуалізації навчальної діяльності та активізацію самостійної роботи здобувачів освіти. Водночас визначено специфічні труднощі їх застосування у мистецькій освіті, пов’язані з необхідністю забезпечення практичної складової навчання, формування художньо-практичних умінь і безпосередньої творчої взаємодії між викладачем і здобувачами освіти. Доведено, що ефективне поєднання традиційних і дистанційних форм навчання сприяє підвищенню якості професійної підготовки майбутніх фахівців художньо-мистецьких спеціальностей, формуванню їх готовності до професійної діяльності та адаптації до умов сучасного цифрового освітнього середовища.

Ключові слова: дистанційне навчання; художньо-мистецька освіта; професійна підготовка; інформаційно-комунікаційні технології; заклади вищої художньо-мистецької освіти.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ТА ДІЯЛЬНОСТІ МЕХАНІКІВ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ПОВІТРЯНИХ СУДЕН У США

Віктор Вишняк — 2025-12-31

В оглядовій статті здійснено аналіз особливостей професійної підготовки, обов’язків та кваліфікаційних вимог, можливостей професійного зростання та особливостей професійної діяльності персоналу в галузі цивільної авіації США в контексті динаміки розвитку галузі. Виявлено, що весь технічний авіаперсонал розподіляється на дженералістів, які можуть працювати на різних типах повітряних суден та спеціалістів, які спеціалізуються в одній галузі. Висвітлена роль таких галузевих організацій як Федеральна авіаційна адміністрація (ФАА) та Рада цивільної аеронавтики (РЦА) у підготовці авіа персоналу федерального уряду. Зазначено, що вони виконують регулятивні функції для галузі цивільної авіації, як-то: розроблення правил безпеки польотів, їх координація, управління наземним навігаційним обладнанням, видання ліцензії на здійснення професійної діяльності пілотам та технічному персоналу з обслуговування повітряних суден, розроблення маршрутів перевезень тощо. Важливу роль ці організації відіграють у визначенні змісту підготовки та акридитації авіаційних закладів, що здійснюють підготовку механіків з обслуговування повітряних суден в США. Здійснено деталізований аналіз вимог працедавців до авіа персоналу залежності від фахової спеціалізації. Проаналізовано можливі шляхи здобуття кваліфікації для механіків з обслуговування повітряних суден (у Військових Силах, фахових середньо-спеціальних закладах, сертифікованих Федеральною авіаційною адміністрацією авіаційних закладах, шляхом навчання на робочому місці). Виявлено необхідні компетентності та здібності, що гарантують конкурентоспроможність авіаційних фахівців на американському ринку праці (орієнтація на деталі, спритність, навички спостереження, фізична сила, навички вирішення проблеми). Увагу приділено важливості комунікаційних навичок, які вважаються фундаментально необхідною умовою безпеки польотів під час обміну точною і коректною інформацією між авіа персоналом. Акцентовано увагу на тому, що хороша фізична форма має велике значення для ефективного виконання професійних обов’язків. Зазначено, що кар’єрні можливості відкриті для всіх категорій авіа персоналу, часто на базі авіа компаній, які організують програми підготовки.

Ключові слова: професійна підготовка; кваліфікаційні вимоги; обслуговування повітряних суден; авіаційна галузь; Сполучені Штати Америки.

ФОРМУВАННЯ СТАНУ УСВІДОМЛЕНОСТІ В УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ: ЗАРУБІЖНІ ПРАКТИКИ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

Олександр Вознюк — 2025-12-31

Дослідження спрямоване на аналіз процесу формування стану усвідомленості в учасників освітнього процесу у контексті зарубіжного досвіду освіти дорослих. У статті підкреслюється, що ключовим завданням сучасної освіти є не лише передача знань, а й розвиток особистості дорослої людини як цілісного суб’єкта навчання, здатного до рефлексії, критичного мислення та творчої активності. Усвідомленість розглядається як базова умова ефективного освітнього розвитку, що забезпечує здатність дорослого учня виходити за межі усталених когнітивних і поведінкових шаблонів, адаптуватися до нової інформації та приймати альтернативні точки зору. У статті узагальнено результати зарубіжних експериментів (Е. Лангер та ін.), які доводять, що створення психологічно безпечного середовища, надання свободи вибору та можливостей для відповідальності сприяють підвищенню активності, життєрадісності та тривалості життя дорослих учасників освітніх програм. Показано, що розвиток усвідомленості тісно пов’язаний із внутрішньою мотивацією, рефлективністю, здатністю до творчого переосмислення досвіду, що, у свою чергу формує, основу для неперервної освіти, професійного зростання. Особливу увагу приділено андрагогічним підходам, які інтегрують лангеріанську концепцію усвідомленості у практику навчання дорослих, акцентуючи увагу на важливості активної уваги, гнучкості та залученості до освітнього процесу. Зроблено висновок, що формування стану усвідомленості є стратегічним завданням сучасної освіти дорослих, оскільки воно забезпечує розвиток автономності, відповідальності та здатності до самореалізації, а також створює підґрунтя для нової парадигми освіти, зорієнтованої на особистісний розвиток і неперервність навчання.

Ключові слова: освіта дорослих; неперервна освіта; андрагогіка; свобода; усвідомленість; особистість; цілепокладання; творча активність; відповідальність; доросла людина.

ПРОФЕСІЙНИЙ ПРЕСТИЖ КООРДИНАТОРА СІМЕЙНОЇ ОПІКИ В РЕСПУБЛІЦІ ПОЛЬЩА: ПОГЛЯД З ЕЛЕМЕНТАМИ РЕТРОСПЕКТИВИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Малгожата Франц — 2025-12-31

У статті представлено результати дослідження професійного престижу координатора сімейної опіки в Республіці Польща з урахуванням елементів ретроспективи і перспективи. Ця професія є новою. Oбов’язки координатора передбачають забезпечення доступу до спеціалізованої (психологічної, реабілітаційної та ін.) допомоги патронатним сім’ям, а також підтримку повнолітніх вихованців. Сімейна опіка функціонує у вигляді споріднених, незайнятих та професійних сімей. Робота координатора пов'язана зі систематичними візитами в середовище, спостереженням, моніторингом ситуації дитини (освітньої, емоційної, а також її фізичного й психологічного здоров’я) та співпрацею з широким колом інституцій, включаючи суди, школи, психолого-педагогічні консультації. Гіпотетично ця соціально цінна професія повинна займати високий рівень у шкалі професійного престижу.

Метою дослідження було встановлення рівня престижу професії координатора сімейної опіки серед самих координаторів. Аналіз результатів показав, що для координаторів престиж цієї професії не є високим: 0% опитаних вказали на високий рівень престижу, 58,33% респондентів визначили його як середній, 33,33% – як низький. Основні фактори, що роблять цю професію обтяжливою: низька заробітна плата, недооцінка роботи координатора патронатними сім’ями, недостатнє матеріально-технічне забезпечення, комунікаційні труднощі з патронатною сім’єю, недосконала система професійного розвитку. Чинниками, що спонукають координаторів залишатися в професії, є: система завдань, різні форми роботи – в результаті робота не є монотонною, можливість управління власним часом. Отже, загалом престиж професії координатора сімейної опіки, попри її високу соціальну корисність, знижується через низьке винагородження, організаційно-технічні аспекти роботи та недосконалу систему професійного зростання. Водночас, позитивні чинники, такі як гнучкість системи праці та різноманітність завдань, є ключовою мотивацією для досвідчених координаторів сімейної опіки.

Ключові слова: сімейна опіка; координатор сімейної опіки; професійний престиж; Республіка Польща.